Фрагменти з допису Р. Кечура "Травми минулого і безпека майбутнього"

🔸 Нам треба чітко дефініювати, що є травмою і що є досвідом у їхній дихотомії, – і від цього відштовхуватися при їхньому розпізнаванні. Бо якщо все є травмою, то тоді травми немає. [...]

🔸 У психоаналітичній традиції травму визначають як настирливе повторення з ціллю фіксації суб’єкта на своїй травматизації. Досвід фіксується і репродукується. Тобто, травма – це досвід, який постійно повторюється. Щось, що не може змінитися (бути переосмисленим), називається травмою.  

🔸 Феномен настирливого повторення визначає головну властивість травми: ціллю травмованої психіки є прагнення реконструювати минулий стан інтенсивного збудження – для того, щоб на цей раз, коли ми ще раз це повторимо, може вийде нетравматично. Тобто ми повторюємо травматичний досвід з надією, що ми його подолаємо, – і будучи всередині травми, ми його просто репродукуємо, повторюємо.

🔸 Зиґмунд Фройд паралельно описує ще й іншу роботу повторення, а саме повторення для переробки та переосмислення досвіду. Досвід і, головне, пам'ять розглядаються як щось, що в розвитку змінюється. ...

🔸 Варто наголосити – те, що ми пам'ятаємо про наше минуле, перезаписується, виходячи з контексту сьогоднішнього дня. [...] Отже, травма – це пам'ять, яка не змінюється. Це дивно чути: чесна, порядна людина мала би весь час однаково думати про своє минуле. Але це означає, що коли ми однаково думаємо про своє минуле, ми перебуваємо всередині травми. [...]

🔸 За моєї пам’яті ми пережили вже три революції. Ми як українська велика спільнота вимагаємо великого здвигу пасіонаріїв, який постійно закінчується циклом нашої неспроможності до системних трансформацій. ... Від Батурина, Крутів, Маківки до Іловайська і Дебальцевого. Включно з неспроможністю після Революції на граніті, Помаранчевої революції і Революції гідності. Кожен раз за зразком Сізіфа повторюється цикл героїчної боротьби-поразки. .... Отже ми як спільнота ніби приречені повторювати цикл одного подвигу-невдачі замість послідовного розгортання різних компетентностей, втілених в історії про 12 подвигів античного героя. Приречені, поки не перетворимо травму на досвід і не вийдемо з зачарованого кола.

🔸 Травма, на моє глибоке переконання, не є сукупністю горя, не є сукупністю болю. Травма є нерозділене переживання, коли людина перебуває всередині травми і ніхто не розділяє цю травму. Мені здається, що ми маємо перший в нашій екзистенції як спільноти досвід розділеного переживання. Ми за цих пів року стали в центрі історії. Це означає, що світ розділяє наші переживання, – і це означає, що травма може бути подолана. Тобто трагедія може не стати травмою і ми можемо не повторити цей цикл. Ми не самі. І в цьому шанс вийти з замкненого кола. Але для цього нам треба зрозуміти, де ми перебуваємо, в якому місці. 

🔸 Ми переживаємо важке народження. Народження нації. Або, точніше, переродження нації. Її повторне згадування, переписування її історії. Народжується нація-переможець. З’явився шанс вийти з кола героїзму-поразки.

🔸 Мусимо також усвідомити: із закінченням війни святкування нашого народження завершиться. Ми перестанемо бути найцікавішою нацією на землі – ми станемо звичайним народом. Після перемоги нас чекають ще одинадцять випробувань. Бо подвигів має бути дванадцять. Така метафора.